Зростання в сім’ї: праця над собою та взаємовплив

Запропонована вам розмова з єпископом Віталієм Яцюком — про духовне зростання в подружніх стосунках, про взаємовплив та як зробити його конструктивним з подкасту «Щастя поруч». В основу розмови покладено уривок із книги Приповістей: «Бо як залізо гострить залізо, так гострить людина лице свого друга», або, згідно із сучасним перекладом, «робить друга свого більш досконалим».

Тож хто на кого впливає і як впливати, щоб ставати більш досконалими й не руйнувати один одного, — саме про це наступна бесіда.

— Розкажіть про себе, свою сім’ю та служіння.
— Я щасливий чоловік, який прожив уже 30 років у шлюбі. Маю кохану дружину Людмилу, сина та дві доньки. І Бог уже подарував нам двоє онуків. Служу в церкві, пасторське служіння виконую з двадцяти років.

Я буквально виріс у церкві й там провів усе своє життя. Мій тато був пастором, дід і прадід також були служителями, тож я виріс у дуже хорошій сім’ї.

— Хто, на кого і як має впливати в стосунках чи то до шлюбу, чи в сім’ї? Я особисто вважаю, що процес зростання кожного в мільйонах пар не дуже успішний. І, здавалося б, люблять один одного, а терпіти, давати мудрі поради й приймати їх, а також змінюватися їм дуже важко.
— Щоб піддатися формуванню хороших рис насамперед треба усвідомити, що ми не досконалі, бо маємо гріховну природу. Із нею ми прийшли у світ, навіть якщо народилися в хороших християнських родинах, де нам говорили про Бога. Гріховна природа має величезну силу. Тому кожен у своєму житті має пережити покаяння, особисте навернення до Бога. Я це пережив у 16-річному віці.

Коли я покаявся перед Богом, Він змінив мене, і понині продовжує це робити. Я хочу бути доброю глиною в Його руках, піддаватися Його формуванню через Слово Боже, через Духа Святого, через церкву, через друзів, через дружину, через дітей. Бог до нас говорить різними способами.

А те, що ми час від часу затуплюємося, це правда. І нас треба підгострити. А процес гостріння багатьом не подобається. Що відбувається, коли гострять ніж на точилі? Виникає тертя, нагрівання, з’являються іскри. Але, як результат, маємо інструмент, який краще виконує своє призначення.

Для нас цим точилом є настанова та докір. І Писання каже, що ми маємо любити приймати їх, а не бути самовпевненими. І для того, щоб впливати на когось, нам треба усвідомити, що це саме потрібно й нам самим. Бо ми недосконалі, не все знаємо, тому потрібно, щоб інші люди впливали на нас.

Я вважаю, що цей вплив має бути взаємним: чоловік формує дружину — і навпаки. І цей вплив залежить від того, якими стандартами люди керуються. Якщо людина більш духовна, близька з Богом, вона формуватиме добрі риси в тій людині, яких їй бракує. Може, тій духовній людині не вистачає чогось душевного — вона замкнена в собі, у ній немає веселості, радісності? То людина, яка наділена цими рисами, може формувати їх у тій закритій і дуже духовній людині, яка не помічає, що життя різнокольорове.

Тому ми маємо бути відкритими до впливу на нас інших людей. Бо не може бути так, що один покликаний лише впливати, а другий — тільки приймати вплив. Головне, щоб ми були піддатливими для Бога, Який хоче формувати в нас щось добре різними методами.

— Якщо говорити про дошлюбні стосунки, то тут інструментарій впливу, напевно, значно менший, ніж у шлюбі. Як би ви його окреслили?
— Наприклад, якщо візьмемо налаштування музичного інструмента, то маємо стандарт, відносно якого маємо налаштовувати — це нотний ряд. Тобто ми маємо те, від чого відштовхуємося та на що рівняємося.

Коли ж говоримо про формування людей та їхню підготовку до подружнього життя, то такий стандарт — Боже Слово. Воно чітко показує, яким має бути чоловік, якою має бути дружина. І цього треба вчитися, прагнути.

— А якщо згадати, наприклад, докір, то це дуже болючий інструмент.
— Але й дуже дієвий.

— Так, але я, як одружений чоловік, розумію, що для його використання потрібен певний талант, навичка. Хтось сказав: «Більшість проблем у шлюбі не від того, що ми кажемо один одному, а від того, як ми кажемо».
— Абсолютно згоден із цим. Тон, погляд, міміка відіграють надзвичайно важливу роль. І цього треба вчитися, треба формувати в собі навички правильно висловлювати невдоволення, докір, пораду. Робити це треба з любов’ю. Не для того, щоб когось принизити, показати свою вищіть над кимось або чиюсь нікчемність, а для того, щоб з любов’ю спрямувати людину до кращого й показати, що вона мені небайдужа й дуже дорога.

— Процес змін у шлюбі — це частина стосунків? Чи все-таки це не обов’язковий процес, якого можна уникнути? Чи можна побудувати стосунки без так званого «притирання»?
— Ні, це обов’язковий процес. І маємо бути налаштованими на те, що нам потрібно притиратися, тому що ми різні. Так, чоловік і жінка хоча й рівні перед Богом, але абсолютно різні за фізіологічними, психологічними та іншими параметрами.

Я вірю, що формування нас як духовних особистостей починається з пізнання Бога. Якщо людина пізнала Бога й піддається Його впливу, Його формуванню — то це найголовніше. Наше формування починається не тоді, коли ми познайомилися з дівчиною чи з хлопцем або ж у шлюбі. Воно починається задовго до цього.

Глибоко переконаний у тому, що якщо людина вірна Богові й береже завіт із Ним, то вона буде вірною і в шлюбі. Якщо ж людина, пообіцявши Богові своє добре сумління до кінця свого земного життя, легко порушує цю обітницю, то і шлюбну обітницю їй буде легко порушити. І це стосується не лише шлюбу, а й роботи, бізнесу, служіння й повсякденного життя. Бо все починається з фундаменту — зі стосунків людини з Христом.

Пригадуєте ілюстрацію подружніх стосунків за допомогою трикутника: Бог на вершині, а чоловік та дружина — на протилежних кутах, тих, що при основі. Чим ближче кожен із подружжя наближається до Бога, тим ближче їм один до одного. І навпаки. Тому що любов до Бога допомагає любити й ближнього. Якщо ж наближається до Бога лише хтось один, то відстань між чоловіком та дружиною стає ще більшою. Тож наше правильне формування починається із близькості з Богом. Тому передусім кожному потрібно працювати над глибокими взаємовідносинами з Богом. Там, де немає цього, буде дуже важко щось побудувати, бо «як основи зруйновано, що зробить праведник?» (Пс.11:3).

— Знаю одного чоловіка, який, будучи вірним Богові, вирішив любити свою дружину, ніколи їй не докоряючи. Але сталося так, що з часом ця жінка, так би мовити, «сіла йому на шию». Щось таке можна побачити у вихованні дітей, яких, люблячи, надмірно опікують.
— Це сліпа, нездорова любов.

— Як знайти баланс, щоб, виявляючи безумовну Христову любов, мати у своєму арсеналі разом із любов’ю, яка все покриває, ще й любов, яка дисциплінує?
— Любов Божа — це не лише покривати гріхи, а й дисциплінувати, навчати, довіряти й перевіряти. Наш Бог — мудрий Бог, Який не просто задовольняє наші забаганки, покриває наші слабкості, а ще й дисциплінує. У Біблії написано, що кого Бог любить, того й карає. І це здорова збалансована любов.

Іноді ж ми хочемо бути добрішими від Бога, огородити людину від усіх неприємностей. Але це неправильно. Треба дозволити людині зробити власні помилки, бо саме вони допомагають рости й розвиватися. Справжня любов — це не контроль і не гіперопіка. Бо надмірна опіка втомлює, позбавляє свободи, і людина почувається наче замкненою в клітку. Ми створені Богом вільними людьми, тому маємо навчитися вільно любити й приймати один одного.

Безумовна любов — це не сліпа любов, а така, коли ми не ставимо умов на зразок: «Ось ти будеш таким, як я хочу, виконаєш усі мої умови, то тебе прийму». Насправді людина змінюється саме в прийнятті. Бог спочатку приймає, а потім уже формує нас.

Справжня любов бачить недоліки іншої людини й реагує на них, але при цьому не відкидає самої людини й допомагає їй стати кращою.

— Сучасне молоде покоління, виховане на ідеальних картинках, які демонструють блогери в соцмережах, шукають цього ідеального у світі. Вони ставлять завищені вимоги до свого майбутнього чи нинішнього партнера в шлюбі, шукають ідеально сформовану й розвинену особистість. Як протистояти цій тенденції? І як правильно діяти молодим людям у цьому неідеальному світі?
— Мати бажання кращого — це хороше бажання. І коли перед нами вибір навіть у побутових речах, ми намагаємося обрати найкраще для себе. Те ж саме щодо обрання людини, із якою хочеш пов’язати своє життя. Але стоїть питання: «А який я?»

Ми завжди хочемо кращого для себе. А втім, чи це «краще» приліпиться до нас, чи зверне на нас увагу? Тому треба думати не про те, щоб знайти щось ідеальне, а щоб самому ставати кращим. Фокусування на чомусь кращому автоматично не дасть нам найкращого. Тому нам треба працювати над собою й бути такими людьми, які довіряють Богові та вміють дочекатися від Нього того, що Він готує саме для нас.

Я переконаний, що наш Бог — добрий Бог. І Він знає наші бажання, наші очікування. Але щоб це прийшло в наше життя, ми маємо виявляти вірність Богові й докласти достатньо зусиль для свого формування, щоб хороша людина, про яку ми мріємо, стала нашою. А часто Бог діє по-іншому: Він може послати в наше життя когось не зовсім хорошого, щоб потім його сформувати правильно через нас.

Тож бажати кращого — чудово. Але чи точно це прийде в наше життя — не знає ніхто з людей. І наше завдання — формувати передусім самого себе, щоб стати для когось найкращим.

— Як правильно реагувати тоді, коли на тебе впливають?
— Наша реакція на повчання чи докір залежить від того, чи ми смиренні люди. Якщо ми смиренні, то приймемо це досить спокійно. Якщо ж ми горді, то сприйматимемо надзвичайно боляче.

Якщо людина бачить, що докір адекватний, правильно висловлений, то варто подякувати за нього. Це означає, що я не байдужий тій людині. Я намагаюся сприймати це не як щось вороже, а як спробу мені допомогти. Можливо, так Бог говорить до мене в цю мить, тому що Він промовляє до людей різними способами. Багато разів Він говорив до мене навіть через невіруючих людей, через моїх дітей і внуків.

Я також раджу, якщо зауваження звучить від християнина, попросити його помолитися за вас, щоби Бог дав мудрості виправити той недолік, який він побачив. І це ніколи не приведе до конфлікту, а навпаки — до зближення.

Горда людина не зможе так реагувати. Будь-яке зауваження їй може привести до конфлікту. Але я раджу бути смиренними людьми, бо «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать».

— Я чув одну цікаву пораду тим, хто робить зауваження: якщо ти хочеш сказати людині щось погане, то спершу скажи їй багато хорошого. Що ви порадили б тим, хто робить іншим зауваження? Як правильно впливати на іншу людину?
— До речі, в Об’явленні Івана Богослова до семи церков апостол Іван використовує той самий принцип. Він говорить, що доброго є в тих церквах, а тоді каже: «Але я маю проти тебе…», а потім дає надію тим, хто виправиться. Метод «плюс — мінус — плюс» завжди діяльний.

— Але як діяти тоді, коли людина висловлює не лише об’єктивні зауваження, які реально стосуються твоєї поведінки чи характеру, а й певні суб’єктивні моменти, як-от: «Мені не подобається, як ти одягнутий». Це часто можна почути в подружжі.
— Я говорю тільки те, що є в моєму житті. Якщо дружина щось мені каже щодо одягу, то я намагаюся її послухати, бо переконаний, що вона бажає мені кращого. Збоку завжди видніше. Я довіряю близькій людині, бо переконаний у її добрих намірах. Принаймні це працює в моїй сім’ї. Хоча буває, що я намагаюся відстояти свою думку, якщо мені, наприклад, зручніше в тій чи іншій речі. І, звісно, дружина поступається. Тобто діалог, розмова мають бути, і головне — дійти до єдності.

Скажу: я щасливий тоді, коли щаслива дружина. Я спокійний тоді, коли спокійна вона. В іншому разі мені недобре. Тому я намагаюся зробити все для того, щоб їй було добре. І тоді мені теж дуже добре.

— В американців навіть прислів’я є таке, дослівно: «Щаслива дружина — щасливе життя». Проте іноді доводиться говорити щось докірливе своїй дружині чи чоловіку. Як навчитися правильно впливати на кохану людину?
— Я не знаю, чи тут можна дати якісь універсальні поради. Треба шукати індивідуальний підхід до кожної людини, так само, як до кожного замка підходить свій ключик. Звісно, є безліч порад у книгах чи подкастах про те, що треба говорити та як це робити. Але передусім треба не буквально застосовувати те, що діє в інших, а дивитися, що відкриває серце твоєї близької людини, який підхід до неї найбільш прийнятний.

Що дуже гарно діє в моїй сім’ї — то це не просто бесіди, а спільні молитви. Я вірю, що якщо чоловік та дружина разом моляться, то конфлікти вирішуються легше та їх стає менше. Коли в певній сім’ї виникають суперечки — і вона запрошує мене як служителя для розмови, то я питаю: «Чи ви молитеся разом?» І відповідь зазвичай: «Ні». — «Чи ви читаєте Боже Слово?» — «Ні».

Тож якщо люди не читають Божого Слова, не моляться разом — про яку єдність, особливо духовну, можна говорити?! Туди обов’язково прийдуть конфлікти. Якщо люди мають спільну духовну основу, то там проблеми дуже легко вирішуються.

Біблія каже: «Чоловіки, так само живіть разом із дружинами за розумом, як зо слабішою жіночою посудиною, і виявляйте їм честь, бо й вони є співспадкоємиці благодаті життя, щоб не спинялися ваші молитви» (1Петр.3:7). Тобто ми, чоловіки, повинні робити все, щоб наші сімейні молитви не спинялися. Якщо ці молитви зупинилися, тоді бесіди будуть холодними, стосунки будуть холодними. А гаряча молитва це все здатна виправити.

— Порушимо найважче — як працювати над собою, як формувати самого себе? Як навчитися бачити в собі щось негативне?
— Справді, будь-які зміни в нашому житті починаються з усвідомлення, що ми не досконалі, що є певні речі, над якими треба працювати.

Найкращі інструменти в духовному формуванні самого себе — ті, які ми вважаємо доволі очевидними й банальними: це читання Біблії та перебування в Божому Слові не з метою знайти щось для своєї дружини (чоловіка / дітей / сусіда), а зрозуміти, що Бог говорить саме до нас, а також молитва, щоби Бог поміг змінити в нас те чи інше. Я переконаний, що коли ти бачиш негативні моменти в собі, називаєш їх своїми іменами й молишся за них, Бог дає відповідь. Я таких відповідей отримав багато від Господа.

Якщо тебе хтось збоку підправляє, докоряє, то не впирайся, не гнівайся, не критикуй цю людину. Умій знайти раціональне зерно, щоб його прийняти. Умій скоритися, бо смиренним Бог дає благодать. Я це повторюю й буду повторювати багато разів, тому що в цьому благословення.

Звичайно, важливо читати мудрі й добрі книги, які б розширювали наш кругозір щодо тієї чи іншої проблеми, із якою стикнулися. Але я переконаний, що наша близькість із Богом вирішує все. І чим ближче ми до Бога через Його Слово, через молитву, через перебування в церковній спільноті, тим кращими ми стаємо й тим більшим благословенням для своєї сім’ї.

— Що ви побажаєте в контексті того, про що ми говорили?
— Підсумовуючи усе, хочу закликати: будьте щирими з Богом, спілкуйтеся з Христом — Він живий. Мені дуже подобається відповідь Біллі Грема на запитання: «А ви впевнені, що Бог живий?» Він відповів: «Так». — «А чому ви впевнені в тому?» — «Бо я з Ним сьогодні вранці розмовляв».

Тому довіряйте Господу, служіть Йому, читайте Боже Слово щоденно й моліться. Багато молитви — багато сили. Багато молитви — багато мудрості, багато молитви — багато смирення. Тому що молитва демонструє нашу залежність від Бога. Тож покладайтеся на Господа, і Він так сформує вас, вашу половинку та ваших нащадків, як ніхто цього зробити не зможе. Він найкращий спеціаліст, тому довіртеся Йому. Я це зробив — і не жалкую.

Розмовляв Роман Мартинов

Благовісник, 4,2024